Мені б ніщо не зачепило око,
бо я сліпа в своїх думках безладних...
Але є Хтось… Він так майстерно й тонко
вдихає душу у земні принади
і живить мрію, у буденність змиту,
і творить іншу, самобутню, вдачу,
і каже мовою простого світу:
це те, на що дивився… і не бачив…
І раптом соняшник, на подив легко,
схиляє голову мені в долоні…
такий натомлений… від тої спеки,
яка нещадно тисне й мої скроні…
Тепер я бачу не відтінки раю,
не радість сонця у тремтячих рухах —
це танець полум’я, яке вмирає,
але не від дощу, а від посухи…
..........
за мотивами малюнка
художниці Ira Ti-igra
..........
Перевод от 22.10.2017г.
...есть Иной...
Мой взляд не зацепился б за такое,
ведь я слепа в своих сумбурных мыслях...
Но есть Иной... Он мастерской рукою
вдыхает душу в череду бессмыслий,
зовёт мечту, затерянную в буднях,
творит характер новый, самобытный,
и говорит на языке доступном:
на это всё смотрел ты... и не видел...
И вдруг подсолнечник в больном порыве
склоняет голову в мои ладони...
такой уставший от жары ретивой,
что и мои виски пронзает стоном...
Теперь я вижу не оттенки рая,
не радость солнца в той цветочной дрожи,
а танец пламени, что умирает...
не от дождя — от засухи безбожной...